В Україні знову постає питання, яке роками руйнувало довіру до університетського самоврядування: чи можуть вибори ректора бути лише фасадом, якщо реальний вплив у закладі зберігається через інші посади, статути й лояльних наступників?
У Київському університеті права НАН України 02 липня мають відбутися вибори ректора. На перший погляд — звичайна процедура для державного закладу вищої освіти. Але саме навколо цих виборів виникла низка питань, які мають значення не лише для даного університету.
Йдеться про установу, де чинний ректор Юрій Бошицький очолює університет понад два десятиліття. Другий строк Юрія Бошицького за інформацією з документів, завершився у 2023 році. Однак після цього повноваження були продовжені рішенням Президії НАН України на період воєнного стану.
А вже напередодні нових виборів у проєкті нової редакції Статуту КУП НАН України з’являється нова посада — Президент університету.
Саме ця послідовність подій і створює головне суспільне питання: чи не формується в університеті конструкція, яка дозволяє зберегти вплив після завершення строків перебування на посаді ректора — без формального третього строку?
Україна вже бачила, чим завершується безконтрольність у закладах освіти
Проблема університетських “феодальних князівств” для України не нова. Заклади вищої освіти роками залишалися простором, де під прикриттям автономії могли формуватися персональні вертикалі впливу: залежні кафедри, лояльні вчені ради, контрольовані трудові колективи, непрозоре використання майна, кадровий страх і вибори без реальної конкуренції.
Частина таких історій завершувалася кримінальними провадженнями, вироками або гучними рішеннями. У публічному просторі вже були випадки, коли колишніх керівників університетів визнавали винними у корупційних правопорушеннях. Були й інші історії — коли ректорські або президентські посади роками ставали символом персонального контролю над університетом.
Саме тому ситуація в КУП НАН України не може розглядатися як внутрішня справа одного закладу. Коли державний університет роками залежить від однієї управлінської групи, суспільство має право запитати: де закінчується академічна автономія і починається приватизація публічної інституції?
Повноваження продовжили — але за якою логікою?
6 вересня 2023 року Президія Національної академії наук України ухвалила Постанову №319, якою продовжила повноваження низки керівників установ системи НАН України до завершення воєнного стану. До цього переліку потрапив і ректор Київського університету права НАН України Юрій Бошицький.
Формально підставою стала норма Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, яка дозволяла відтерміновувати вибори керівників наукових установ в умовах воєнного стану.
Але КУП НАН України — це не просто наукова установа. Це заклад вищої освіти державної форми власності. А для керівників закладів вищої освіти діє спеціальне регулювання — Закон України “Про вищу освіту”, включно з обмеженням: одна й та сама особа не може бути керівником відповідного закладу більше ніж два строки.
Саме тут виникає питання, на яке мають відповісти НАН України та МОН: чи могла норма, призначена для наукових установ, фактично подовжити перебування на посаді ректора Юрія Бошицького після завершення другого терміну?
Це питання не є формальністю. Бо якщо такий підхід визнати нормальним, будь-який університет у системі академічного підпорядкування може опинитися в ситуації, коли строки для ректора існують у законі, але не працюють у реальному житті.
Президент університету: почесна посада чи новий центр впливу?
20 травня 2026 року на офіційному сайті КУП НАН України було оприлюднено проєкт нової редакції Статуту. Головна новація документа — запровадження посади Президента університету.
Сам по собі інститут президента університету не є забороненим. У різних закладах така посада може мати представницький, дорадчий або почесний характер. Проблема починається тоді, коли президент отримує функції, які дають йому не символічний, а реальний управлінський вплив.
Згідно з проєктом Статуту, Президент університету бере участь у формуванні стратегії розвитку закладу, координує діяльність відокремлених структурних підрозділів, бере участь у питаннях управління майном, представляє університет у сфері міжнародного співробітництва та входить до складу Вченої ради за посадою.
Тобто йдеться не про декоративну фігуру. Йдеться про посаду, яка може мати вплив на стратегію, майно, міжнародні зв’язки, структурні підрозділи та внутрішню політику університету.
У цьому контексті головне питання звучить так: чи не створюється поруч із майбутнім ректором ще один центр влади — без виборів, без строкових обмежень і без прямої відповідальності перед колективом?
Вибори ректора чи контрольована передача влади?
За інформацією, нову редакцію Статуту було підтримано на загальних зборах трудового колективу одночасно з висуненням кандидатури проректора з навчально-методичної роботи Сергія Матвєєва на посаду ректора.
Співрозмовники редакції характеризують його як представника чинної управлінської команди університету.
Сам по собі цей факт не є порушенням. Кожен працівник, який відповідає вимогам закону, має право балотуватися. Але в поєднанні з появою посади Президента університету це створює інше питання: чи йдеться про справді конкурентні вибори, чи про контрольовану передачу формальної посади ректора при збереженні реального впливу старої управлінської групи?
Для державного університету це принципово. Бо вибори ректора — це не ритуал. Це механізм оновлення, відповідальності та довіри. Якщо ж до виборів колектив підходить у стані страху, залежності або адміністративного тиску, то формальне голосування не гарантує реального волевиявлення.
Рівненський інститут: майно, доступ і тиша
Окремі питання виникають щодо діяльності Рівненського інституту КУП НАН України.
Будівля інституту на вулиці Олександра Борисенка, 5 свого часу передавалася для забезпечення освітнього процесу. Водночас співрозмовники стверджують, що частина приміщень може використовуватися не лише для навчання.
Зокрема, йдеться про можливе використання окремих площ для проживання, офісних потреб або іншої діяльності, не пов’язаної безпосередньо з освітнім процесом.
Ми не стверджуємо, що ці факти є доведеними. Але саме тому вони потребують перевірки.
Питання просте: хто, на якій підставі та з якою фінансовою звітністю використовує майно відокремленого структурного підрозділу державного університету?
Якщо договори є — вони мають бути відкриті для засновника, контролюючих органів і трудового колективу. Якщо доходи є — має бути зрозуміло, куди вони спрямовуються. Якщо приміщення використовуються не для освітнього процесу — має бути пояснення, чому це відбувається і хто ухвалив відповідні рішення.
Університетське майно не є приватним ресурсом адміністрації. Це публічний актив, який має служити освіті, науці й студентам.
Кримінальне провадження без видимого результату
У матеріалах згадується кримінальне провадження №12024100000000662 від 28 травня 2024 року, зареєстроване за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України — зловживання владою або службовим становищем.
За наявною інформацією, у межах цього провадження перевірялися обставини, пов’язані з діяльністю керівництва КУП НАН України, зокрема питання адміністративно-господарської діяльності, нарахування заробітної плати, виконання окремих робіт та законності продовження повноважень ректора.
Наразі не має інформації про повідомлення будь-кому про підозру у цьому провадженні. Так само у відкритих джерелах відсутня інформація про завершення розслідування або ухвалення остаточних процесуальних рішень.
Але саме тривала відсутність публічного результату у справі, яка стосується державного закладу освіти, також є суспільно значущим питанням. Бо мовчання правоохоронної системи не знімає питань. Воно лише посилює недовіру.
Чому ця історія важлива не лише для КУП НАН України
Історія Київського університету права НАН України — це тест для всієї системи вищої освіти.
Чи працює в Україні принцип змінюваності керівництва університетів?
Чи може засновник своїм рішенням фактично продовжити повноваження ректора після завершення строку, обійшовши спеціальну логіку Закону “Про вищу освіту”?
Чи може статут державного університету створити посаду, яка дозволить зберегти управлінський вплив без виборів?
Чи є вибори ректора реальним волевиявленням колективу, якщо перед ними ухвалюються зміни, які можуть закріпити стару систему впливу?
І нарешті: хто в Україні відповідає за те, щоб університетська автономія не перетворювалася на автономію адміністрації від закону, контролю й суспільства?
Ця публікація не встановлює вину конкретних осіб. Це можуть зробити лише компетентні органи та суд. Але суспільство має право бачити ознаки ризику ще до того, як університет остаточно перетвориться на закриту адміністративну територію.
Бо найнебезпечніше в таких історіях — не один наказ, не один статут і навіть не одна посада. Найнебезпечніше — коли державний університет поступово перестає бути інституцією і стає системою збереження персонального впливу.
